Софія Київська - древніша! (Екзамен на науковість та патріотизм)

На початку лютого в Націо­нальному заповіднику ”Софія Київська” відбувся круглий стіл на тему: «Датування Софії Київської у світлі новітніх фактичних даних». На цей захід зібралися провідні науковці, відомі діячі культури України, представники урядових кіл, громадськості Києва та засобів масової інформації для обговорення наукової концепції датування Софійського собору. Спочатку перед присутніми виступили спів­робітники заповідника, які у своїх доповідях оприлюднили сенсаційне відкриття. За твердженням учених заповідника, на стінах собору міс­тяться написи-графіті, які свід­чать, що Софію Київську почали споруджувати не за князя Ярослава в 1037 році, а за його батька Володимира. Про те саме говорить і стінопис храму, і напис під його куполом часів митрополита Петра Могили й інші джерела. Зіставивши дані графіті з днями освячень Софії, що збереглися з давнини у Святцях, вчені заповідника точно визначили час створення Софії: 4 листопада 1011 р. – 11 травня 1018 р. Саме на ці роки дані числа припали на неділю, коли освячували храми.

Але їх відкриття намагаються заперечити деякі представники віт­чизняної історичної науки на чолі з академіком НАН України, директором Інституту археології НАН України Петром Толочком, який не був присутнім на цьому заході, від­бувшись своїми представниками.

Зразу ж постає питання, чому такий поважний науковець, як Петро Толочко є противником цієї ідеї? Але ж в наш час подальшої розбудови України така сенсація є досить важливою і, зокрема, саме для утвердження її як держави. Навіщо пан Толочко заперечує нову дату, яка може тільки підняти рейтинг України?

Освічені люди знають, що в самій науці багато даних є непевними. Якщо таке важливе питання піддавати спростуванню, то з’являється таке враження, що нашого поважного академіка втягують в інтригу якісь антиукраїнські сили, що зазіхають на нашу державність та заперечують автохтонність україн­ців. А пан Толочко, здається таке враження, охоче йде на співробітництво з анти­українськими силами заради виправдання своїх особистих стосунків із закордонними колегами. Котрі, нажаль, прямо не зацікавлені у перегляді датування Софії Київської.

Чому?

Бо наукове відкриття достовірного передатування Софії, як перлини столиці незалежної держави Україна, обурює саме ті шовіністичні сили, котрі ненавидять нашу волю. Достатньо включити певні російські телеканали і послухати увесь той бруд, котрий виливається на Україну. Там уже прозвучало про відкриття Нікітенко у ключі, що «малороси» приписують собі велич, передатовуючи Софію…

Окремі відомі науковці в Україні й досі звинувачують Толочка в тому, що за часи СРСР, коли КПРС обирало дату ювілею Києва для всесоюзного святкування, буцімто, сам Толочко як раз і встановив на догоду Москві недос­товірно низьку дату київського ювілею, нарізавши нам по «кремлівському мінімуму» 1500 років. А тепер свою історичну примху захищає бюрократичними інтригами та обмовами науковців.

Це прикро, оскільки для України є надзвичайно важливим те, що візитна картка України – Софійський собор є найдавнішим храмом, що зберігся на теренах Східної Європи. Це говорить про те, що державність і культура йшли до нас не з Новгорода, як нині намагаються доводити деякі впливові російські історики, а формувалися саме тут. Це був навпаки зворотній процес, який ішов звідси на території сусідніх держав. І наша державність і культура досягли свого злету не в середині ХІ ст., як нині прийнято вважати в Росії і далекому зарубіжжі, а вже на початку ХІ ст.

Наприкінці 2009 року 35 сесія Гене­ральної Асамблеї ЮНЕСКО в Парижі ухвалила рішення про святкування у 2011 році тисячоліття Софії Київської. На чому базується ця дата? Адже, як відомо нам із літописів, Софія була заснована чи то в 1017 році згідно Новгородських літописів, чи то 1037 року за «Повістю временних літ». Саме друга дата вважається в науці хрестоматійною і багато хто з істориків у своїх працях зазначає її. Але завідувач відділу науково-історичних досліджень запо­відника «Софія Київська», доктор історичних наук, професор, заслужений працівник культури України Надія Нікітенко, вивчаючи впродовж 30 років архітектуру та живопис Софії та переглянувши всі письмові джерела про неї, дійшла висновку, що Софійський собор був заснований не Ярославом Мудрим, а його батьком - Володимиром Великим та його дружиною, царівною Анною. Датою заснування собору є 1011 рік, а його завершенням 1018 рік - час правління Ярослава. У 1015 році Володимир помер і тому не встиг повністю завершити прикрашення центру собору фресками. От Ярослав і ввів тут свій образ в княжий груповий портрет. Але загалом всі мозаїки і фрески Софії прославляють саме Володимира і Анну. Відомо, що твори мистецтва завжди прославляли своїх замовників.

Останніми роками науковці заповідника ”Софія Київська” активно вивчають графіті, що являють собою неофіційні написи, залишені в давнину кліриками Софії та її відвідувачами на її стінах. Колись ці написи вивчав вчений Сергій Висоцький, який знайшов і опублікував їх аж 311. Зараз у Софії разом із Надією Нікітенко вивчає графіті молодий талановитий дослідник, кандидат істо­ричних наук В’ячеслав Корнієнко. Саме він дослідив понад 2000 написів і склав на них облікову документацію. Але йому ще належить вивчити багато площин собору, оскільки на даний час він дослідив тільки одну третину.

Як так трапилося, чому раніше не було знайдено тих написів, які знайшов і досліджує Корнієнко?

Раніше написи графіті вивчалися вибірково і тільки ті, що здавалися найбільш цікавими тогочасному дос­лідникові С. Висоцькому.

Нині В’ячеслав Корнієнко вивчає графіті фронтально, тобто суцільно всі написи, що є на стінах храму. Часто буває так, що ці написи пов’язані між собою, хоча зроблені різними людьми. Буває таке, що непримітні і не дуже гарно написані графіті містять у собі таку унікальну інформацію, якої немає у більш виразних за оформленням написах. Особливо цікавими є датовані графіті, тобто ті, у яких стоять дати їх написання. І таких унікальних написів В’ячеславом Кор­нієнком знайдено чимало. Є серед них такі, що дозволяють датувати Софію часом Володимира.

Це записи з датами 1018/21р., 1022р., 1028р., три написи 1033р. і напис 1036 р. Всі вони зроблені раніше 1037 року, а найраніші знайдені на сьогодні написи за 1018/21 і 1022 роки перекреслюють дату 1017 рік як час заснування собору. Адже тоді Софія, як свідчать графіті, вже стояла і була прикрашена фресками, оскільки написи виникли на фресках. Вони не могли бути зроблені заднім числом. У середньовіччя як датовані графіті, так і взагалі зроблені на стінах храму, не просто фіксували якусь подію, а вводили її у вічність і сакралізували. Тому багато дослідників графіті (у тому числі й С. Висоцький) підкреслювали, що середньовічні гра­фіті є злободенними. Якщо людина поставила у написі дату, то значить – вона зробила її саме у цей рік.

На жаль, опоненти софійських науков­ців не хочуть враховувати цей факт і закривають очі на те, що графіті є найважливішим автентичним джерелом, що перекреслює літописні дані. В даному разі літописи є тенденційні, бо вийшли з-під пера книжників. Тож графіті у джерелознавчому аспекті набагато переважають літописні дані. Літописи ж дійшли до сучасної науки у пізніх списках здебільшого XIV, XV і XVI століть.

І пан Толочко, як науковець, добре знає, що літописи є тенденційними, зате графіті за жодних умов є незацікав­леними, не є редагованими, древні люди не нацарапували їх на стінах, аби догодити князям, зате прагнули залишити у віках хоч примарну згадку про самих себе, повідомивши нащадкам хоча б дату свого життя…

Ще одним важливим фактом є те, що в Києві існувала ціла традиція, яка дуже чітко датувала заснування Софії Київ­ської 1011 роком. Маємо на увазі напис Петра Могили, де прямо говорилося, що Софія була заснована 1011 року. Цим же роком датував початок будівництва Софії напис кінця XVI століття над входом до неї. Цікаво й те, що княжий портрет в Софії і фіксує власне подію її заснування Володимиром, Анною та їх­німи дочками і синами. Ярослав же, ввівши свій образ до портрета, намагався заявити про себе як про легітимного спадкоємця Володимира.

На сьогодні Надія Нікітенко видала чимало монографій і статей про свої власні дослідження та їх результат. Але офі­ційна українська історична наука про Київську Русь, керована академіком Петром Толочком, і досі замовчує або сві­домо профанує факт сенсаційного відкриття достовірного датування Со­фії. Лише прийняття ЮНЕСКО аргу­ментації нових висновків досить вагомими і ухвалення рішення про святкування 1000-річчя собору збурило Петра Толочка та його оточення, які фанатично відстоюють стару дату заснування Софії. Вони почали писати «зубо­дробильні» стосовно концепції запо­відника листи в різні урядові установи. Вочевидь з їхньої подачі було орга­нізовано колективного листа науковців з Росії на чолі з істориком архітектури Олегом Іонісяном, який займався розкопками Десятинної церкви по гранту Російського гуманітарного фонду разом з працівниками очолюваного П. Толочком Інституту археології. Іонісян організував конференцію в Ермітажі, на якій і було підписано колективного листа супроти нового датування Софії Київської. Лист адресували Мініс­терству культури та туризму України, пропонуючи накласти мораторій на дату 1011 рік, тому що це, мовляв, потягне за собою перегляд усього початкового періоду історії Київської Русі. Але для чого ж тоді існує наука?

Тобто відбулося таке, що сучасним вільним та незалежним українцям просто важко буде повірити, але то правда — пан Толочко на догоду своїм російським «приятелям від науки» зробив спробу організувати руками МЗС України відклик з ЮНЕСКО святкування тисячоліття Софії Київської!

А МЗС відхилило нездорову «ініціа­тиву» пана Толочка як таку, що нанесе шкоди міжнародному престижу України і зганьбить нашу державу у світі… Здавалося б, панові Толочку тут би й зупинитися й перестати догоджати Москві з Петербургом… Але ні!

Брудні радянські антиукраїнські тех­нології продовжують втілюватися у змову Толочка, його сина та їхньої «бюрократичної школи від історичної науки» й надалі… А раптом, певно думають противники Софії Київської, таки вдасться домовитися з ЮНЕСКО позбавити Україну слави?

Заради чого?

Можливо, заради отримання якогось обумовленого гранту від Академії Наук Російської Федерації, буцімто, на наукову діяльність?...

Наші ж науковці - співробітники Націо­нального заповідника ”Софія Київська” – пропонують приступити до перегляду цього періоду, зокрема, багатьох постулатів, що тягнуться ще з радянської доби і є канонізованими. Зараз конче потрібний повний перегляд початкового періоду історії Київської Русі, коли закладалися основи нашої державності і культури. Зазначимо, що всі науковці, які під­писалися під цим листом, ніколи не займалися дослідженням нашої Софії.

Так і сам Петро Толочко разом із своїм сином Олексієм, членом-кореспонден­том НАН України і науковим пра­цівником Інституту історії НАН Укра­їни, підписали листи проти нового датування Софії. Вони обидва ґрунтують­ся тільки на літописних датах, абсолютно ігно­руючи результати досліджень собору. Мабудь деякі українці й по досі вважають для себе обов’язковим отримувати дозвіл на українські наукові відкриття в Москві?

До речі, в Міністерстві культури та туризму України Толочків активно під­тримав заступник міністра М. Яковина. Він направив листа до Міністерства регіонального розвитку та будівництва, якому підпорядкований заповідник ”Софія Київська”, і керівництво запо­відника мусило давати відповіді на ці запити. Але ці відповіді, на жаль, не були взяті до уваги Міністерством культури та туризму, яке дотепер продовжує під різними формальними приводами бойкотувати можливість святкування 1000-річчя Софії.

Тоді Міністерством регіонального розвитку та будівництва було вирішено провести представницький круглий стіл за участю співробітників запо­відника та їхніх опонентів. На ньому науковці заповідника передусім познайомили учасників круглого столу з новими відкриттями безпосередньо в Софії, а потім у конференц-залі навели численні переконливі аргументи на користь її датування 1011 – 1018 рр. Опоненти ж не змогли представити цьому датуванню альтернативи, не спростувавши жодного з аргументів пред­ставників Софії, і своєю поведінкою дали зрозуміти, що вони ніколи не пристануть на іншу думку. Склалося таке враження, що вони йшли на круглий стіл не для того, щоб обговорювати наукову проблему, а з тим, щоб піддати голослівній обструкції нове датування Софії. Але у них з цього нічого не вийшло, та й не дивно, адже вони не мають жодної публікації, яка спростовувала б наведені науковцями запо­відника результати досліджень Софії, зокрема графіті, що публікуються у наукових виданнях вже три роки в Україні та в Росії. Опоненти також не подали жодного спростування на конференціях міжнародного рівня, у яких активно беруть участь автори наукової кон­цепції датування Софії, доносячи всьому науковому світові своє відкриття.

Але альтернативи на круглому столі не сталося, жодної наукової дискусії не виникло. По суті, виникла ганьба, котру ми пам’ятаємо з часів аморальності науки в СРСР. При комуністах важко було вченому зробити своє одноосібне відкриття. Він мав записати собі в соавтори кожного, хто за своїм службовим становищем мав підписа з печаткою перешкодити науковцю чи винахіднику… Так до відкриття чи винаходу налипали цілі сонми посадових прилаштуванців, а без отакого безсовісного «хабаря соавторством» тоді б у заслужені не пропустили б, а на порох би від заздрості розтерли…

Дивився я на так звані «виступи опо­нентів», в котрих не було жодної науки, а були одні лише особисті ревниві претензії до чужого відкриття, і думав: а може давайте подамо до Верховної Ради України законопроект про переатес­тацію високих наукових звань, зроблених за часів СРСР за рознарядкою КПРС в ручному режимі планового дозування наукових кадрів тодішньої Української Радянської Соціалістичної Республіки?

А чи зможе той же шановний пан Толочко сьогодні відстояти свої наукові звання та заслуги, зароблені ним толерантністю до КПРС?

Може тоді припинять пострадянські бюрократи заважати працювати патріотам України?

І пішов я до парламенту, і обговорили ми з народними депутатами України запропоновану мною ідею про верифікації в сучасній Україні старих радянських наукових звань в історичній та гуманітарних науках.

І мене народні обранці з усіх фракцій гаряче підтримали. І сказали парламен­тарі, що з «привидом комунізму» в Інституті історії НАНУ пора покінчити найдемократичнішими методами парламентського голосування.

І підключився до законотворчої іні­ціативи й Кабінет Міністрів України!

І взялася за перо незалежна від «совєтських мостодонтів» вільно­думна українська громадськість, і сіли з презирством до рабства незалежні від колишньої партноменклатури вчені мужі писати обґрунтування чесні наукові, бо не бояться патріоти особисто вийти на переекзаменацію їхніх ще радянських титулів в умовах Неза­лежної України.

І кажуть ці альтернативні класики вітчизняної історіографії, що настав час перевірити, які наукові постулати радянського минулого або застаріли, або не були достовірними з самого початку в догоджання примусовому закріпленню «старшого брата» комуністичної Москви над «молодшим» у радянській сім’ї народів Древнім Києвом, який, до речі, все одно є Матір міст Руських попри промосковські датування пана Толочка!

І пишеться зараз законопроект за нас­лідками круглого столу у Софії Київ­ській, котрий поставив під гострим кутом конкретно найголовніше для нас усіх питання: а чи здасть вітчизняна історична наука в особі її пострадянських класиків екзамен на відданість рідній землі?

Текст та фото: Леонід РУСИЧ

http://www.imena.mk.ua/?037/06